tam_lin: (stream of consciousness)
(текст написаний на мотиви давнішого,
опублікований у: Золота доба.- №1. - 2007. - С. 86-88. )

Жіноча література — то музей дзеркал. Заходиш — і спиняєшся, спантеличена мерехтінням віддзеркалень у напівтемній, порожній, припалій курявою кімнаті. Ходиш — і шукаєш поміж тих дзеркал себе. Чекаєш, коли і тобі знайдеться місце у світі.

Утім, коли 2002 році видавництвом «Факт» було опубліковано романи «Пристрасть» та «Застигла жінка» (Анні Ерно. Пристрасть. — К.: «Факт», 2002. — 192 с.) сучасної французької письменниці Анні Ерно — авторки 14 романів, зокрема, «Його місце» (1983), «Жінка» (1988), «Сором» (1997), — вперше перекладені українською мовою Євгенією Кононенко, романи, що здобули визнання не тільки у Франції, а й за кордоном саме тому, що сторінка за сторінкою списують досвід буття жінкою у сучасному суспільстві, вони, здається, залишилися практично поза увагою літературознавчої спільноти. Гортаючи шпальти періодичних видань, бачимо, що і «Пристрасть», і «Застигла жінка» (що також увійшла у книжку «Пристрасть») постали в українському літературному дискурсі радше як феномен перекладацької справності, аніж як літературне явище.

Перекладені тексти представлені у книжці не у хронологічному порядку, що порушує тяглість творчих пошуків письменниці: «Застигла жінка», вперше опублікована у 1981 р., була останнім романом Анні Ерно, у якому вона дотрималася форми, близької до власне романної. «Пристрасть», написана у 1992 р., вже відтворює специфічний стиль, віднайдений авторкою: твори письменниці коротшають, стають уривчастими, схожими скорше на щоденникові нотатки, та рвучкішими, втрачаючи плинність «жіночого письма», наче скидають з себе, шар за шаром, несумісні із досвідом життя умовності: класичну романну форму, сюжетну складність, розмаїття мовних засобів, витонченість мови.

Твори авторки завжди авто/біографічні, що вписує її у значно ширший контекст так званої «жіночої літератури» (згадати хоча б «Польові дослідження з українського сексу» Оксани Забужко або «Польку» Мануели Ґретковської). Витворюючи текст, вона вписує у нього себе, свій всесвіт, свій досвід, крапля за краплею, і, констатуючи його, виносить його за межі саморефлексії: «…ça, s’est passé» («…то вже минуло»), сказала вона в одному із інтерв'ю. Досвід, прожитий і прискіпливо виписаний, полишається на одинці зі світом, адже писання, за переконанням Ерно, — «це публічна справа».

Саме ця свідомість публічності творчості й надає її текстам потужне феміністичне наснаження: у текстах Ерно неможливо уникнути прискіпливо, детально зафіксованих спогадів і переживань письменниці. Так, читаючи її «Застиглу жінку», неможливо не помітити — разом із протагоністкою — перевернуту родинну ієрархію, материнські настанови щодо незалежності жінки, які врешті-решт постають для героїні пасткою, не витримуючи контрасту із переможністю життєвих реалій, у які вона потрапляє, виявляючись неспроможною перетворитися на ту саму незалежну жінку, якою прагла бачити її мати — і материнське розчарування, ледь помітне, але від того не менш болісне.

Така підкреслена авто/біографічність текстів також створює для письменниці безмежний простір для відкриття власної тілесності, привносячи її у літературно-художній простір, відкриваючи можливості для її дослідження — дослідження власної сексуальності дитиною чи переживання пристрасті зрілою жінкою, змушеною ховатися із нею від своїх дітей, — обговорення та детабуїзацію.

Тому цікаво було гортати сторінки "Пристрасті" — і згадувати власні пристрасті і бажання, свої кохання, поза якими, здавалося тоді, не існує життя, бо життя існує лише заради кохання. Цікаво було торкатися прозорого шовку сторінок, наснаженого гострим усвідомлення себе, своєї тілесності, залежності від іншого, замкненості у собі. Цікаво було.

А "Застигла жінка" спинила дихання. На другому десятку сторінок вже не було сили дихати від болю та упізнаваності; на третьому — хотілося плакати, від болю. І від полегшення: тепер і я є. Про мене писано — тепер маю право бути. Ніби текст, вже самою своєю появою, видрукуваністю, і досі ледь відчутним запахом типографської фарби уможливив саме моє існування, довів ймовірність мого життя, мого досвіду, моїх страхів. мого світу.

Ніби цей роман — ні! не люстерко, крізь яке вдивляєшся у світи інших жінок, іншого кольору, інших країн, іншого соціального стану, таких різних, і тим не менше таких близьких і теплих, зболілих чи щасливих, цинічних чи замріяних, сильних, негарних, самотніх, чорних, блондинок, смертельно хворих, таврованих операціями та людьми — дзеркало. антикварне, стьмяніле по кутках, і зображення у ньому іноді геть не видно, бо стоїть у найдальшому від вікон кутку, а знадвору вже просяться сутінки. Проте дзеркало те — твоє. І у непевній постаті, відбитій у склі, бачиш свої риси, спочатку дитячі, а там вже й теперішні, бачиш батьків, і дітей своїх, які ще тільки будуть, і старість, якої ще не хочеш.

Все твоє життя — списане чужою рукою у країні-привиді з твого дитинства. Списане — і створене — для тебе, для інших. Твоє лице — в облямівці лискучої палітурки — і твої страхи, болі, нерозуміння, прагнення жити інакше, аніж виходить, неспроможність змиритися із анфіладою дзеркал, у якій твоє — лише люстерко, приречене скніти та тьмяніти, лише зрідка виблискуючи від доторку чужої жіночої руки.

Бо жіноча література — то музей дзеркал. Заходиш — і спиняєшся, спантеличена мерехтінням віддзеркалень у напівтемній, порожній, припалій курявою кімнаті. Ходиш — і шукаєш поміж тих дзеркал себе. Чекаєш, коли і тобі знайдеться місце у світі.
tam_lin: (reading as it is)
дивне залишилося відчуття від книжки.

фантазія авторки - безмежна. сюжетна вишиванка схожа на райдугу своєю барвистістю. плетиво її світів складне і прозоре: жодного вузлику, жодної сплутаної нитки.

і тим не менше у процесі читання не зникало ледь помітне відчуття роздратування: здавалося, поки писано книжку, авторка судомно намагалася вигадати, навіщо вона її почала писати взагалі, так само, як і зав"язку. а втім, до кінця книги їй так і не вдалося доосмислити власний творчий процес. мудро виплетені світи лишилися паралельною, майже-живою, реальністю, наче текст писали, аби тільки ту реальність витворити. викинь пролог і епілог із тексту - і вона розсиплеться на порох.

тому у тексті так багато багатокрапок. тому текст, здається, на три чверті складається із простих речень.
бо коли пишеш повість, варто знати, що хочеш нею сказати.
tam_lin: (radically feminist)
сразу оговорюсь, что определений этому термину существует масса. и их радикальность напрямую зависит от радикальности убеждений феминистки, определение предлагающей.

для Сандры Липшиц Бем, к примеру, "патриархат - господство мужчин над женщинами; строй, при котором существует дискриминация людей по признаку пола" (С.Л. Бем. Линзы гендера. Мини-словарь для чтения книги).

о патриархате можно говорить как о многоуровневой социальной структуре, определящей все сферы жизни социума, начиная с экономической и заканчивая религиозной.
определящими для данной социальной структуры являются следующие ее аспекты:
1) доминирование мужского: все рычаги власти находятся в руках у мужчин; общество - патрилинеарно и патрилокально, у женщин отсутствуют базовые права - на образование, на эффективный уход за здоров"ем, на контроль за репродукцией, на участие в социально-политической, культурной и экономической жизни (в частности, отсутствует право собственности).
2) организация систем власти и контроля с целью утвердить мужское и подавить женское: маскулинизация всех властных/силовых структур, упорядочивание социального порядка таким образом, чтобы у женщин не было возможности ему противодействовать, в том числе и с помощью религиозных инструментов запугивания и экономического контроля.
3) андроцентризм: все позитивное утверждается как мужское, все негативное как женское; при этом негативизируется сексуальность и репродуктивная функция, используемые для подавления женского участия в социальной жизни, а мужское выдвигается как образец и идеал человеческого.

другими словами, патриархат - это такой строй, при котором женщина приравнивается к низшим существам: она не совсем человек, но уже, правда, и не животное (хотя все же остается не вполне ясным, есть ли у нее все-таки душа). Она, так же как и рожденный ею ребенок, признается обществом недееспособной, а потому является частной собственностью мужчины - отца, опекуна, мужа. как у любой частной собственности, у нее нет особых прав и она - точнее, ее тело и репродуктивная функция - является товаром, качественным или не очень.

каким образом такая структура влияет на женщину и ее место в социуме очень хорошо описано у Вирджинии Вульф в "Собственной комнате" (A Room of One's Own). сегодня уже появились исследования о том, каким образом такое положение дел формирует мужчину.

что же касается того, когда это случилось, на самом деле не известно, было ли когда-то иначе.
в некоторых обществах еще и сегодня присутствуют элементы материнского права, например, матрилинеарность у евреев. но, насколько я знаю, мало кто возьмется с абсолютной уверенностью утверждать, являются ли они на самом деле рудиментами эпохи матриархата. Риана Айслер в книге "Чаша и меч" рисует картину матриархата, каким он видится некоторым феминисткам. но прямых доказательств его существования на данном этапе развития исторической науки, как я понимаю, нет.
Энгельс в своей известнейшей книге "Происхождение семьи, частной собственности и государства" предполагает, что именно развитие частной собственности привело к развитию и утверждению патриархата, но в этой статье - масса достаточно сомнительных аргументов.

вкратце так :)
tam_lin: (radically feminist)
(заранее прошу прощения за кривизну текста: так и не научилась переводить с украинского на русский - это кусок моей уже опубликованной статьи)

Позитивизм (он же - картезианство) признавал основными научными ценностями объективность, ценностная нейтральность, четкое размежевание научных дисциплин и их объектов. Другими словами, позитивизм отказывается признавать культурную, историческую, идеологическую, политическую (и так далее) реальность как фактор влияния на постановку научной задачи и ее решение, а также как точку отсчета в научной позиции исследователя.

Феминизм же утверждает: "Общие представления патриархата встроено во все интеллектуальные конструкты этой цивилизации таким образом, что они в большой степени невидимы... После того, как патриархат обосновался как функциональная система комплексных иерархических отношений, он трансформировал сексуальные, социальные и экономические отношения, а также занял основное место во всех идеологических системах общества" (Герда Лернер. Создание феминистического сознания.). Следовательно, не только наши обыденные представления о мире, но и научное знание сформированы определенной идеологией, т.е.патриархатом, и структурированы таким образом, чтобы производить и воспроизводить знания и предствления о мире в соответствии с данной идеологией.

Таким образом, представления об объективности всегда идеологично нагружены, то есть конструируются в пределах системы ценностей, отражающей основные предположения доминирующей идеологической системы: "потребность определить и поддерживать ряд ригидных дихотомий в науке и эпистемологии больше не рассматривается как отражение прогрессивного характера научного исследования; она наоборот связана со специфически маскулинными - а, возможно, и исключительно европейскими и буржуазными - потребностями и желаниями. Объективность против субъективности, ученый как субъект, владеющий знаниями, против объектов своего исследования, рассудок против эмоций, разум против тела - в каждом случае первое ассоциировалось с маскулинностью, а второе с фемининностью. В каждом случае утверждалось, что человеческому прогрессу необходимо, чтобы первое доминировало над вторым" (Сандра Хардинг. Научный вопрос в феминизме).

Иными словами, в процессе развития западного патриархального общества все методологические и научные разработки были сформированы таким образом, чтобы их можно было использовать для дальнейшего укоренения структур патриархата в рамках науки, которая, несмотря на задекларированную отстраненность от социальной жизни, всегда была в ее центре и активно обслуживала ее текущие потребности. Причем в данном контексте считается, что "институты, парадигмы и другие элементы процедуры предоставления знанию силы, контролируемые белыми мужчинами-представителямими элиты, - это европоцентричная маскулинная модель процедуры утверждения знания" (Патриша Хилл Коллинс. Черная феминистская мысль: Знание, сознание и политики уполномочивания").

Одним же из основных постулатов феминизма как идеологии, на основе которой выработана феминистская методология, являеся утверждение, что люди не только телесные существа, но и существа, включенные в социальный контекст; следовательно ученые, вне зависимости от специфики своей деятельности остаются включенными в социальный контекст и воспроизводят его в своих исследованиях. Значит, с одной стороны, люди всегда являются носителями определенных социальных идеологем и ценностей, а с другой - носителями социальных значений, приписаных их телесности и прописаных в ней. Таким образом, восприятие личностью мира и других людей всегда социально сформировано и ограничено телесным опытом, возможным в рамках данной культуры/социума. Более того, личный/телесный опыт всегда социально обусловлен, а значит будет отличаться даже в пределах одного общества в зависимости от того, представителем какого слоя населения и носителем каких идентичностей является исследователь и/или его объект.

На основе сказанного выше, феминизм выработал четыре основных методологических положения:

1. осознание существования властных отношений между суъектом и объектом исследования, которых необходимо избегать в процессе исследованияю: отношения между субъектом и объектом исследования необходимо формировать таким образом, чтобы подчеркнуть важность позиции участницы/объекта исследования, посклько только исследуемый объект может быть экспертом в сфере личного опыта, каковой является точкой отсчета в любом социальном исследовании.

2. исследование, опирающееся на феминистскую методологию, должно мотивироваться политически и играть важную роль в изменении социального неравенства, а, значит, феминисткое исследование всегда идеологически заангажировано.

3. феминистские исследования должны базироваться на женском мировоззрении и опыте, т.е. необходимо сознательно воспроизводить специфически женские мировоззрение и опыт, возможные только в бытии женщиной.

4. радикальный отказ от однодисциплинарных, узкоспециальных исследований и обращение к методологическому плюрализму как условии междисциплинарного диалога, позволяющего как глубже исследовать и понять женский опыт, так и глубже изучить идеологические системы, структурирующие западную цивилизацию и науку.

если есть какие-то дополнительные вопросы, с удовольствием отвечу.
tam_lin: (radically feminist)
(полетіли абсолютно всі посилання, тому позначила нашвидкоруч, цифрами у дужках.
як комусь буде цікаво, решту статті теж можу викласти)


Отілеснена абстракція:
Жінка та жіночість як метафора бажання в українській літературі
кінця ХІХ – початку ХХ століть


"...тіло ...безпосередньо занурене в політичну царину; владні відносини чинять на тіло прямий вплив, наснажують його..., зобов'язують до церемоній, вимагають від нього свідчень покори" (1) , наголосив Мішель Фуко. "...те, що ми знаємо про тіло, - це знання, вироблене культурою" (2) ,- стверджує Джоан Скотт. Тіло, тілесність і сексуальність, навколо яких літературою ХVІІ-ХІХ сторіччя, було вироблено метафорично наснажений дискурс мовчання, на сьогодні набули стількох назв і значень, що перетворилися на метафору метафори. За численними дискурсами тілесності та сексуальності почало зникати тіло. Людина перетворилася на sexed subject. На носія культурно та політично викарбуваного дискурсу влади.
Read more... )

Profile

tam_lin: (Default)
Tamlin

July 2017

S M T W T F S
      1
2345678
91011 12 131415
16171819202122
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated 2017-09-25 05:03 pm
Powered by Dreamwidth Studios