Олена Захарченко. Вишивані гарбузи.

[tam_lin]

дивне залишилося відчуття від книжки.

фантазія авторки - безмежна. сюжетна вишиванка схожа на райдугу своєю барвистістю. плетиво її світів складне і прозоре: жодного вузлику, жодної сплутаної нитки.

і тим не менше у процесі читання не зникало ледь помітне відчуття роздратування: здавалося, поки писано книжку, авторка судомно намагалася вигадати, навіщо вона її почала писати взагалі, так само, як і зав"язку. а втім, до кінця книги їй так і не вдалося доосмислити власний творчий процес. мудро виплетені світи лишилися паралельною, майже-живою, реальністю, наче текст писали, аби тільки ту реальність витворити. викинь пролог і епілог із тексту - і вона розсиплеться на порох.

тому у тексті так багато багатокрапок. тому текст, здається, на три чверті складається із простих речень.
бо коли пишеш повість, варто знати, що хочеш нею сказати.

Comments

[olca.livejournal.com]

Ось тепер я зрозуміла, чому вона мені сподобалася. Я дуже люблю книжки, які будують світ. І якщо світ зроблено живим, то на сюжет мені вже якось начхати :)
Не буде з мене правильного читача :))

[magnetit.livejournal.com]

що то таке - правильний читач? :))))))))))))

мені якраз світ не видався живим. він мені видався майже-живим. витягни з-під нього ті кілька костурів, що його утримують докупи, - і все. 

але то моє особисте враження :)

[zaharko.livejournal.com]

каюсь, так воно десь і було.
куди крива виведе, як ото кажуть