Entry tags:
Олена Захарченко. Вишивані гарбузи.
дивне залишилося відчуття від книжки.
фантазія авторки - безмежна. сюжетна вишиванка схожа на райдугу своєю барвистістю. плетиво її світів складне і прозоре: жодного вузлику, жодної сплутаної нитки.
і тим не менше у процесі читання не зникало ледь помітне відчуття роздратування: здавалося, поки писано книжку, авторка судомно намагалася вигадати, навіщо вона її почала писати взагалі, так само, як і зав"язку. а втім, до кінця книги їй так і не вдалося доосмислити власний творчий процес. мудро виплетені світи лишилися паралельною, майже-живою, реальністю, наче текст писали, аби тільки ту реальність витворити. викинь пролог і епілог із тексту - і вона розсиплеться на порох.
тому у тексті так багато багатокрапок. тому текст, здається, на три чверті складається із простих речень.
бо коли пишеш повість, варто знати, що хочеш нею сказати.
фантазія авторки - безмежна. сюжетна вишиванка схожа на райдугу своєю барвистістю. плетиво її світів складне і прозоре: жодного вузлику, жодної сплутаної нитки.
і тим не менше у процесі читання не зникало ледь помітне відчуття роздратування: здавалося, поки писано книжку, авторка судомно намагалася вигадати, навіщо вона її почала писати взагалі, так само, як і зав"язку. а втім, до кінця книги їй так і не вдалося доосмислити власний творчий процес. мудро виплетені світи лишилися паралельною, майже-живою, реальністю, наче текст писали, аби тільки ту реальність витворити. викинь пролог і епілог із тексту - і вона розсиплеться на порох.
тому у тексті так багато багатокрапок. тому текст, здається, на три чверті складається із простих речень.
бо коли пишеш повість, варто знати, що хочеш нею сказати.
no subject
куди крива виведе, як ото кажуть