![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
tam_linколись наштовхнулася в інтернеті на російський переклад "Пристрасті" Анні Ерно. згодом купила переклади українською (Анні Ерно. Пристрасть. К.: "Факт", 2002. Переклад Е. Кононенко), а руки до неї дійшли тільки тепер.
цікаво було гортати сторінки "Пристрасті" - і згадувати власні пристрасті і бажання, свої кохання, поза якими, здавалося тоді, не існує життя, бо життя існує лише заради кохання. цікаво було торкатися прозорого шовку сторінок, наснаженого гострим усвідомлення себе, своєї тілесності, залежності від іншого, замкненості у собі. цікаво було.
а "Застигла жінка" спинила дихання. на другому десятку сторінок вже не було сили дихати від болю та упізнаваності; на третьому - хотілося плакати, від болю. і від полегшення: тепер і я є. про мене писано - тепер маю право бути.
ніби текст, вже самою своєю появою, видрукуваністю, і досі ледь відчутним запахом типографської фарби уможливив саме моє існування, довів ймовірність мого життя, мого досвіду, моїх страхів. мого світу.
нібі цей роман - ні! не люстерко, крізь яке вдивляєшся у світи інших жінок, іншого кольору, інших країн, іншого соціального стану, таких різних, і тим не менше таких близьких і теплих, зболілих чи щасливих, цинічних чи замріяних, сильних, негарних, самотніх, чорних, блондинок, смертельно хворих, таврованих операціями та людьми - дзеркало. антикварне, стьмяніле по кутках, і зображення у ньому іноді геть не видно, бо стоїть у найдальшому від вікон кутку, а знадвору вже просяться сутінки. проте дзеркало те - твоє. і у непевній постаті, відбитій у склі, бачиш свої риси, спочатку дитячі, а там вже й теперішні, батьків, і дітей своїх, які ще тільки будуть, і старість, якої ще не хочеш.
все твоє життя - списане чужою рукою у країні-привиді з твого дитинства. списане - і створене - для тебе, для інших.
твоє лице - в облямівці ликучої палітурки - і твої страхи, болі, нерозуміння, прагнення жити інакше, аніж виходить, неспроможність змиритися із амфіладою дзеркал, у якій твоє - лише люстерко, приречене скніти та тьмяніти, лише зрідка виблискуючи від доторку чужої жіночої руки.
жіноча література - наче музей дзеркал. заходиш - і спиняєшся, спантеличена мерехтінням віддзеркалень у напівтемній, порожній, припалій курявою кімнаті.
ходиш - і шукаєш поміж тих дзеркал себе.
чекаєш, коли і тобі знайдеться місце у світі.
цікаво було гортати сторінки "Пристрасті" - і згадувати власні пристрасті і бажання, свої кохання, поза якими, здавалося тоді, не існує життя, бо життя існує лише заради кохання. цікаво було торкатися прозорого шовку сторінок, наснаженого гострим усвідомлення себе, своєї тілесності, залежності від іншого, замкненості у собі. цікаво було.
а "Застигла жінка" спинила дихання. на другому десятку сторінок вже не було сили дихати від болю та упізнаваності; на третьому - хотілося плакати, від болю. і від полегшення: тепер і я є. про мене писано - тепер маю право бути.
ніби текст, вже самою своєю появою, видрукуваністю, і досі ледь відчутним запахом типографської фарби уможливив саме моє існування, довів ймовірність мого життя, мого досвіду, моїх страхів. мого світу.
нібі цей роман - ні! не люстерко, крізь яке вдивляєшся у світи інших жінок, іншого кольору, інших країн, іншого соціального стану, таких різних, і тим не менше таких близьких і теплих, зболілих чи щасливих, цинічних чи замріяних, сильних, негарних, самотніх, чорних, блондинок, смертельно хворих, таврованих операціями та людьми - дзеркало. антикварне, стьмяніле по кутках, і зображення у ньому іноді геть не видно, бо стоїть у найдальшому від вікон кутку, а знадвору вже просяться сутінки. проте дзеркало те - твоє. і у непевній постаті, відбитій у склі, бачиш свої риси, спочатку дитячі, а там вже й теперішні, батьків, і дітей своїх, які ще тільки будуть, і старість, якої ще не хочеш.
все твоє життя - списане чужою рукою у країні-привиді з твого дитинства. списане - і створене - для тебе, для інших.
твоє лице - в облямівці ликучої палітурки - і твої страхи, болі, нерозуміння, прагнення жити інакше, аніж виходить, неспроможність змиритися із амфіладою дзеркал, у якій твоє - лише люстерко, приречене скніти та тьмяніти, лише зрідка виблискуючи від доторку чужої жіночої руки.
жіноча література - наче музей дзеркал. заходиш - і спиняєшся, спантеличена мерехтінням віддзеркалень у напівтемній, порожній, припалій курявою кімнаті.
ходиш - і шукаєш поміж тих дзеркал себе.
чекаєш, коли і тобі знайдеться місце у світі.
